ДНК особистості: найсуттєвіші складові життя є справою особистої відповідальності {Частина 2}

admin
Поділитись

Привіт! А ми продовжуємо огляд супер книги «ДНК особистості» (паперова>>>електронна>>>>) Девіда Брукс та видавництва «Наш формат». Я дуже рада, що вам сподобалася перша публікація у цій серії «Характер виховує і драма, і буденність». Думаю, ви могли помітити, що книга чіпає за глибинні струни і змушує мислити глобальніше і глибше.Насправді, усі цитати були взяти лише з першого розділу книжки «Зсув», що складає всього 30 сторінок:) Уявляєте, що буде далі?

А далі автор пише у зв’язці ЛЮДИНА-РИСА ХАРАКТЕРУ і пояснює, як та чи інша особистість розвинула в собі певні риси.

Наскрізна думка, яка мені дуже імпонує: та унікальність, з якою ми народилися – це лише початок шляху…


«Я» покликане 

Френсіс Перкінс

Коли особисті почуття чи мотиви виносяться на огляд публіки, їх завжди подають надто спрощено і надто схематично. Вона була переконана, що усе складне, суперечливе, парадоксальне, незбагненне, усі нюанси особистих почуттів зводяться до банальності, коли це демонструвати на публіку і описувати загальними фразами. Уже є шкода від того, що люди виставляють інтимні речі на розгляд просто знайомих і навіть цілковитих незнайомців. У такому разі дорогоцінні емоції вилучено з контексту довіри й інтимності і розтоптано. Тому людям слід виявляти належну повагу до приватності і залишати особисте при собі.

Жодні людські висновки не є остаточними. Можна сміливо робити крок, який сьогодні видається правильним, оскільки він підлягає модифікації завтра, якщо не спрацює належним чином.

Люди, які коряться своєму великому покликанню, не йдуть прямим шляхом до самореалізації. Вони ладні відмовитися від найдорожчого і, намагаючись забути про себе і повністю зануритися у своє покликання, знаходять мету, яка визначає їхню долю і дає змогу реалізувати себе. Такі покликання майже завжди містять завдання, на реалізацію яких потрібно більше часу, ніж триває людське життя. Вони майже завжди передбачають занурення в історичний процес. І винагородою за скороминуще життя стає той слід, що залишається в історії.


Перемога на собою

Айда і Дуайт Ейзенхауер

Найсуттєвіші складові життя є справою особистої відповідальності і морального вибору: бути хоробрим чи боязким, чесним чи брехливим, співчутливим чи черствим, відданим чи зрадливим.

Ми хочемо робити одну річ, проте зрештою робимо іншу. Ми хочемо того, чого нам не слід хотіти. Ніхто не хоче бути жорстокосердим, утім час від часу ми такими є. Ніхто не хоче вводити себе в оману, проте часто ми обманюємося. Ніхто не хоче бути жорстоким, проте усі ми інколи кажем щось зопалу і потім шкодуємо процес. Нікому не хочеться бути пасивним спостерігачем, беручи на душу гріх бездіяльності, проте, словами поетеси Маргеріт Вілікінсон, усі ми грішимо «непережитою красою».

Після невеличких моральних компромісів у понеділок, ти із більшою ймовірністю підеш на ніші, значніші моральні компроміси у вівторок. Людина вводить себе в оману і згодом не може відрізнити, коли вони себе дурить, а коли – ні. Інша людина страждає на гріх жалю до самої себе, бажання бути праведною жертвою, яке поглинає усе довкола себе так само, як гнів чи жадібність.

М’яка стратегія характеротворення виходить із того, що ми не можемо завжди протистояти своїм бажанням, однак нам під силу змінити і переорієнтувати наші бажання, зосередившись на особистих найбільш гідних уподобаннях. Зосередься на любові до власних дітей. Зосередься на любові до країни. Зосередься на своїй любові до свого рідного міста. Жертвувати задля такий речей приємно. Служити тим, кого любиш, приємно. Віддавати стає радісно, оскільки тоді дуже хочеться, щоб те, що ти любиш, процвітало і розвивалося.

Особистість – це продукт виховання. У цьому світосприйнятті істинне «я» – це те, яке ти вибудував зі своєї природної сутності, а не лише твоя природна особливість, з якої ти розпочав свій шлях.


 Боротьба

Дороті Дей

Саме у вирі труднощів люди починають відчувати покликання. Вони не володіють ситуацією, хоча й не є цілком безпорадними. Вони не можуть визначити плин свого болю, та все ж здатні брати у ньому участь, реагуючи на нього. Вони часто відчувають приголомшливу моральну відповідальність належним чином реагувати на нього. На початку своїх страждань вони запитують «Чому я?» чи «Чому нещастя?». Проте незабаром вони розуміють, що правильним є запитання «Що мені потрібно робити, як реагувати?». Люди, які намагаються віднайти цю справжню відповідь, правильно реагуючи на своє складне випробування, відчувають, що вони перебувають на значно глибшому рівні, аніж рівень особистого щастя.

Долучайтеся у  Спільноту Натхнення, де зможете знайти більше free роздруківок та майстер-класів для розвитку та здійснення мети!

Напиши, якщо тобі відгукнулося

Поділитись

Читайте також

.