ДНК особистості: характер виховує і драма, і буденність {Частина 1}

admin
Поділитись

Привіт! Хочу сьогодні з вами поділитися своїми думками та цитатами дуже особливої книги. Є книги, які змушують задуматися, є ті, які додають реальних інструментів для вирішення конкретних питань, є чисто для задоволення…

А є книги надзвичайної глибини…

Це окрема категорія літератури, яка лишає невиправний слід в душі кожного, хто її прочитає. Ці книги не є якимись революційними, вони не пропонують готових швидких рішень. Але при цьому вони пускають корені в голові читачів і змушують ДУМАТИ.

Мій дідусь каже, що “обов’язок кожної людини – це навчитися мислити. А мислення завжди грунтується на тій інформації, що закладена у нас в голові”. Мені здається, що до прочитання цієї книги я не зовсім розуміла ці слова. Точніше я думала про них поверхово. Бо в нас, покоління інформаційної ери, трохи спотворене розуміння поняття “інформації”. Її так багато, вони така різна, вона прискорює наше життя, ми хочемо більше прочитати, хочемо більше дізнатися і більше встиснути в 24 години доби.

Ця книга дала мені натхнення до розміреності і вдумливості. Вона навчила копати глибше себе, аналізувати і працювати.

Отож, доводжу до кінця трохи задовгий ліричний вступ до огляду книги  “ДНК особистості” (паперова>>>електронна>>>>) Девіда Брукса:) В двох словах – ДУЖЕ СИЛЬНО.

Кожен розділ присвячений окремій рисі характеру і описує шлях досягнення цілісності окремої людини. Це фактично про різні життєві шляхи, але фокус не на подіях, а на внутрішній боротьбі і важливих моральних виборах.

Цитат і думок насправді так багато, що я буду їх писати поступово. Хочу обдумати більше. Тому ближчі кілька тижнів ми будемо говорити про таке: => Зсув => «Я» покликане => Перемога над собою => Боротьба => Самовладання => Гідність => Кохання => Упорядкована любов => Самоаналіз => Велике «я»

Якщо вам цікаво, щоб я продовжувала цю серію публікацій – поставте будь ласка “+” в коментарях. Так я буду орієнтуватися наскільки детально писати далі.

Змістовне гідне життя розпочинається внаслідок внутрішнього протистояння собі

Скромність – це  усвідомлення того, що ти багато чого не знаєш і що багато з того, що ти начебто знаєш, є спотвореним чи помилковим. Це все тому, що мудрість – це не якийсь обсяг інформації. Це моральна риса, яка полягає в тому, щоб розуміти чого саме ти не знаєш і віднайти способи подолання власної необізнаності, сумнівів і обмеженості.

Наша егоцентричність спрямовує в кількох невдалих напрямках. Вона призводить до егоїзму, бажання використовувати інших людей як засіб для досягнення власних цілей. Вона також викликає почуття гордості, бажання вважати себе кращим за інших. Це здатність ігноруватися і виправдовувати власні недоліку й перебільшувати свої чесноти. Протягом свого життя більшість із нас безупинно порівнює себе з іншими і постійно доходить висновку, що ми трохи кращі за інших – доброчесніші, розсудливіші, вишукані. Ми повсякчас домагаємося визнання й болісно реагуємо на будь-який вияв зневаги чи образливе слово на адресу нашого суспільного становища, якого, на нашу думку, ми досягли самотужки.

Люди, які мають скромну думку про свою сутність, є духовними реалістами. Духовні реалісти усвідомлюють, що всі ми створені з «кривого дерева», а, як зазначав Іммануїл Кант «з такого кривого дерева, я якого зроблені люди, неможливо зробити нічого прямого». У межах цієї «криводревної» доктрини гуманізму люди гостро усвідомлюють свої особисті недоліки і вірять, що характер виховується в боротьбі зі своїми слабкостями.

Як писав Томас Мертон: «Душі схожі на спортсменів, яким потрібні гідні суперники, їм треба, щоб їх хтось випробовував, примушував напружуватися й на повну використовувати власні здібності»

У всіх нас є моральна відповідальність бути більш доброчесними щодня… Люди, які так живуть, вірять, що характер не є чимось природженим чи тим, що виникає мимовільно. Для того. Щоб виховати характер, потрібні зусилля і майстерність. Ти не можеш бути настільки хорошою людиною, наскільки тобі хочеться, якщо не здійснюватимеш цю боротьбу. Тобі не досягти навіть стабільного зовнішнього успіху, якщо ти не вибудуєш міцний духовний стрижень.

Характер вибудовується не лише завдяки самообмеженню і труднощам. Його також лагідно виховують любов і радість.

Крім того, боротьба зі своїми вадами ніколи не буде одноосібною. Жодна людина не здатна навчитися володіти собою без сторонньої допомоги. Сили особистої волі, розуму, співчуття і характеру недостатньо для того, щоб раз у раз перемагати свої егоїзм, гординю, жадібність і самообман. Кожному потрібна рятівна допомога ззовні – з боку сім’ї, друзів, попередників, правил, традицій, інституцій, взірців, а для віруючих – від Бога. Усі ми потребуємо тих людей, які підкажуть, коли ми помиляємося, порадять, як вчинити правильно, підбадьорять, підтримають, розворушать і надихнуть нас на шлях до самовдосконалення.

Шлях до характеру часто передбачає моменти моральної кризи, протистояння і відродження.

Люди з характером можуть бути експресивними або стриманими, але їм властиво мати певний рівень самоповаги. Самоповага – це не те саме, що самовпевненість чи самооцінка. Самоповага базується не на рівні IQ чи якихось розумових і фізичних здібностях, які допомагають потрапити у конкурентоспроможний коледж. Вона безвідносна. Її неможливо здобути лише тому, що ти вмієш щось краще за інших. Вона досягається тоді, коли ти кращий, аніж ти був, коли на тебе можна покластися в часи випробувань, коли ти непохитний у часи спокус.  Вона виникає у морально стійких. Самоповага формується унаслідок внутрішніх перемог, а не зовнішніх. Її може здобути лише людина, яка подолала певну внутрішню спокусу, яка протистояла своїм слабкостям і знає, що, якщо після гіршого трапиться найгірше, вона зможе витримати це і перемогти.

Характер виховує і драма, і буденність. Життя скоріше схоже на історію моральних пригод.

Долучайтеся у  Спільноту Натхнення, де зможете знайти більше free роздруківок та майстер-класів для розвитку та здійснення мети!

Напиши, якщо тобі відгукнулося

Поділитись

Читайте також

.