Айде, Болгарія: гори, театр та вогонь

{Я не писала півроку про подорожі. Не тому що не було про що писати, а тому, що не писалось. Бо те, що зараз в Україні, забирає всі думки і спрямовує натхнення в зовсім інше русло. Проте, всьому свій час:) Особливо приємно писати про те, що було до грудня 2013. Оскільки усвідомлюєш, що ще зовсім недавно ти жив абсолютно іншим життям.}

DSC_0556

Болгарія ніколи в мене не викликала прискорення пульсу, чи навіть інтересу, як напрямку подорожувань. Більш того, дивлячись на те, як вона розрекламована в одній ланці з Турцією та Єгиптом, я ніколи не замислювалась прямувати саме туди.

Проте, життя часом дає нам несподівані віражі.

Тож, якось, я прокинулась вже в світі гір, моря, вогню та бринзи, і ще раз пересвідчилась, що незважаючи на те, що народилась і прожила більшу частину свого життя в Білій Церкві Київської області, душа моя є гірська.

Що перше здивувало – ГОРИ СКРІЗЬ. З вікна, що виходить на Північ, і з того, що на Захід, на кожному перехресті міста видніється вершина, по дорозі в інше місто, з однієї гори на іншу, на залізничній станції – вони навруги. Вони синіють, сіріють, зеленіють, то ховаються, то несподівано випірнають десь за поворотом.

Це вже потім було пізнання пляжів і моря, хоча і Чороного; потім були вже зачарування архітектурою містечок та артнасиченням кожного куточка та закуточка вулиці; потім вже була файна кава та класна випічка, посмішки людей та вперше приємна російська мова; потім були вже всі цікавинки і незрозумілки, але спочатку були ГОРИ.

DSC_0379

Я жила в Софії 4 місяці і встигла вже провідчувати цю місцину. Звісно порівнювати з Азією буде навіть недоречно, але, як не як, Болгарія – це мій перший досвід Європи (хоч якої не якої), і тому, мені було чому подивуватись і подивитись:)

Звісно чимало перцю та вогню, у прямому розумінні слова, додали мені люди, адже мій волонтерський проект проходив в театрі вогню та пантаміми “Жар Театр”.

{Ото вже я нарешті награлась з вогнем:}

IMG_1578

Мої координатори – дуже цікаві люди. Це справжні театрали “старої закалки”, що прокрутились у великому театрі біля 10 років, знають, що таке мистецтво, мають свою позицію, що таке якісний театр, а що ні, і мають свою місію: “Привносити в суспільство життєві цінності задопомогою мистецтва”.  Звучить цікаво, правда?

От і мене зацікавило, і не дарма. Бо дійсно, поняття соціального театру – це те, що дуже актуально і у нас. Це не мистецво заради мистецтва, заради публіки, чи заради слави……

Це мистецтво заради банальної, але такої правильної місії –  покращити світ.

{А це наша команда з усієї Європи. Мені довелось звикати до такої даблтворчої тусовки:}

+é

Коли в дитсадочках чи в дитбудинках готуються якісні перформенси з глибоким підтектстом, класними костюмами та акторами; коли виступають на вулицях, безкоштовно і для того, щоб донести свою ідею; коли запрошують публіку брати участь в виступі. А ще, коли вчать людей пантамімі, файєр технікам чи жонглюванні просто навулиці, безкоштовно і з  задоволенням.

{Наші маленькі глядачі}

DSC_0671

Ну звісно досвід вогню мені залишив найприємніші спогади, від яких мурашки. Мрію повторити тут!

{Вогняний фрістайл}

13

{Наш благодійний виступ на руїнах “Сердірікон”}

14

{Один із нічних паркових виступів біля центрального театру Софії:}

IMG_1839

Цей театр мене надихнув, бо в ньому відчувається дух змін і хочеш починати з себе, щоб змінити світ.

А ще розумієш, що вклад кожного, хоч і який би мізерний він не був, є краплею в океані:), що так актуально нам зараз.

P.S. Кілька наступних статтей буде присвячено різним містам Болгарії, ну і звісно, вину, каві, автостопу і людям:)

Напиши, якщо тобі відгукнулося

Leave a Reply

Related Posts

Begin typing your search term above and press enter to search. Press ESC to cancel.

Back To Top
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
Facebook
Facebook
Instagram
telegram