626
8 Квітня, 2019
Привіт, друзі! Сьогодні надзвичайно важлива тема, яка вийшла в ТОП 3 по актуальності питань читачів Пошуршимо? в опитуванні. Тільки з цього опитування я зрозуміла, що це не тільки я, хто заганяє себе, не розраховуючи свою енергію на усі справи і нищить цим самим і свій креатив, і мотивацію, і самого себе. Саме тому, тема вигорання є нашою темою місяця в спільноті та я підготувала цілий майстер-клас про це…
Але давайте почнемо з історії про те, чому ми вважаємо, що ми суперлюди? Якось на 3-му курсі, поєднуючи роботу і університет, я спала по 4 години на добу, працювала в 3 рази більше, пила багато кави, ганяла як навіжена між мільйонами справ, ввечері пила коктейлі і вважала себе дуже крутою:) У мене в голові крутилися думки про захмарну кар’єру, серіал “Секс і місто” і про те, що такою вона і є “ДОРОГА ДО УСПІХУ”.
На той момент я ще не задумувалася про поняття пріоритетів, своєї місії та цілей, свого життя, яке я створюю сама – я слідувала ідеалами, що побачила в телевізорі або навколо і вважала це своїм вибором. Так тривало 4 роки і потім разом з так званим “успіхом”, що обчислювався кількістю коштів у мене в кишені, я отримала відчуття абсолютного спустошення, повного фізичного і емоційного виснаження, купи побічних болячок, тривогу і безсоння…. Тільки тоді до мене дійшло, що це не ок і що мені потрібний інший темп.
Вигорання – це результат послідовного набору дій та звичок, які ми створюємо в своєму житті, що призводить в першу чергу до виснаження. А хронічна втома – до вигорання. Це моє визначення цього поняття і я не претендую на експертність, проте можу судити з свого досвіду.
Мені не потрібен ні сон, ні спорт, ні нормальна їжа, бо я супергерой свого проекту/роботи/дому і можу все. Так так так, кожен з нас чув ці думки в себе в голові в якісь періоди життя і кожен, хто вчасно не зупинився на цій дорозі супергеройства – зустрів розчарування.
Моє усвідомлення того, що здоров’я – це база для успіху перевернуло моє уявлення про те, як має виглядати мій ранок, моя їжа та тіло. Ми всі звичайні люди зі звичайними тілами, хоча це зовсім не означає, що у нас не супергеройська душа:)
О так, розкажіть мені як це просити про допомогу:))) А бажано розкажіть мені це ще 10 років тому. Звідки в нас береться хворе уявлення про те, що просити про допомогу,або брати паузу на відпочинок – це погано? Звідки ми собі зробили висновок, що бігти аби куди (не задумуючись навіщо і чи це мені дійсно потрібно) – це ознака успіху?
Як казав Грег Маккеона в книзі “Коротко і по суті” (дивись огляд тут>>>) :
Іти шляхом есенціаліста – означає відкинути саму ідею, що ми можемо все.Натомість слід іти на справжні компроміси та приймати складні рішення. У багатьох випадках ми можемо навчитись приймати такі рішення, за допомогою яких автоматично вирішаться тисячі інших майбутніх спірних моментів – відтак нам не доведеться потерпати і знову й знову ставити собі одні й ті самі питання.
Іти шляхом есенціаліста – це бути творцем свого життя, а не жити за стандартними налаштуваннями. Есенціаліст не приймає рішення поспіхом – він зважено відділяє кукіль від пшениці, позбувається неважливого, а тоді позбувається і перешкод, щоби шлях до важливої мети був певним і рівним.
Віддавати себе на 100% справі/сімї/проекту/волонтерсту/дітям/батькам/чоловіку/дружині…. це прояв благородства. Жаль в кіно ніхто не показує розчавлених, змучених, знервованих і стривожених таких супергероїв, які втратили вогник в очах і нічого не хочуть від цього життя, знаходячи розвагу в бокалах вина щовечора в кращому випадку…
Хммм, якщо ж включити звичайну математику, то віддавати усе – це короткостроково і недалекоглядно. Це як з’їсти весь зефір сьогодні і не лишити нічого на завтра:) Значно стратегічніше тримати рівновагу і залишати все ж собі і часу, і зусиль, і натхнення, щоб творити синергію і ще більше крутих речей.
Турбуватися про себе – це нормально і безпрограшна інвестиція для тебе самої/самого. Бо в кінці-кінців ти маєш 100% відповідальності за своє життя.
Читайте також
Майстер-класи, що допоможуть пережити війну