“Одної і тої самої” – книга, яку хочеться перечитати

admin
Поділитись

Сьогодні дочитала ще одну книгу Тараса Прохаська “Однієї і тої самої”. Книга була куплена навмання, виявилася просто знахідкою і тепер займає важливе місце в моїй міні-бібліотеці.

>>> Більше книжкових оглядів

Якщо описати її одним словом, то в мене крутиться слово “правда”. Тарас Прохасько дуже вміло і майстерно пише про речі, які я багато в чому поділяю і тому ця книга для мене є відвертою і правдивою.

Якщо назвати локацію цієї книги – то це звісно Івано-Франківськ і Карпати, звідки автор родом. Якщо чесно, дуже мало мені зустрічалося письменників, які можуть так просто, але в той же час так чітко описати дух міста та території. Я не кажу про архітектуру, людей чи конкретні пам’ятки. Тут більше про невидимі вібрації, настрої і запах історії, що літають в повітрі.

Багато також написано про Карпати. Але не про самі гори, а про людей: чому прийшли в гори, як жили, як живуть, що в них в голові, як сприймають світ тощо. Раджу цю книгу брати в подорож Карпатами чи в сам Франківськ.

Тарас Прохасько - Пошуршимо

Незважаючи на досить міцний зв’язок книги з визначеною локацією, читача з інших територій це не відштовхує. Мене, з Київщини, що звикла до полів та лісів, ця книга про гори та підгір’я дуже заворожує. Бо в неї вкладена любов.

Багато неймовірних історій про видатних людей. І хоча я знайома з діяльністю лише кількох з них, усі інші історії дуже надихають і дають розуміння того, що неймовірні та видатні люди навколо. Отож, в книзі окремі історії про:

  • митрополита Шептицького і його шлях
  • адмірала з Яворова Ярослава Окуневського
  • галицького митця Осипа Сорохтея
  • різьбяра та мислителя з Лугу Василя Турчиняка
  • мандрівницю та письменницю Софію Яблонську

Традиційно, ловіть кілька цитат, що мені сподобалися найбільше. Рекомендується читати разом з кавою чи чаєм в затишних місцях:)

DSC_3316

Про людину

*Найбільше я вдячний йому (Шульцу) за те, що нагадав, що самоідентифікація належить до кола особистих виборів. Що самого себе можна вибирати, незважаючи на страхи, загрози, втрати, постійну втечу, почуття вини і фатальність такого вибору…. Я вдячний йому – як і своєму прадідові – за те, що вони усувають основне питання: для для чого ми живемо? Не може бути, що заради таких оце процесів

Свобода перестає бути свободою без свободи на помилку.

*Однак раніше чи пізніше, вирішення проблем ідентифікації (до кого я себе уподібнюю) приводить до ще глибиннішої проблеми персоналізації.  Зрозумівши, на кого я подібний, хочеться з’ясувати, що робить мене неповторним. Усвідомлена неповторність позбавляє і почуття гордині, і відчуття неповноцінності. Виразна власна історія, вплетену в історію спільну, забезпечує ту природну гідність, яка робить можливою євангелійну рекомендацію полюбити ближнього як себе самого. Бо виявляється, що для цього все ж таки потрібно по-справжньому полюбити себе. Спокійно прийнявши свою історію, своє місце.

*Я переконався, що дуже багато наших страждань полягає у невмінні адекватно ставити наголос у кожному окремому життєвому епізоді.

*Свобода дозволяє гратися самому, а не бути граним. Вигравати, а не бути виграним. Тож участь у грі, яка веде до свободи, є питанням виживання.

*Блискучі тексти багатьох туристичних видань уміють пояснити, чому нам конче треба відвідати ті чи інші місця на планеті. Тим часом визначні порядні мислителі тихо промовляються, що справжня подорож ніколи не має іншої мети, крім самої подорожі. Я ж думаю десь поміж цими тезами. Моя теорія полягає в тому, що подорож потрібна для того, щоб побачити подібності, які роблять все інакшим, і відмінності, які показують, наскільки все однакове.

Про митрополита Шептицького:

*Треба було наважитися бути відкритим, але він наважився, бо знав, що так виглядає любов. Треба було не побоятися бути банальним, але він не побоявся, бо знав, що найважливіші речі банальні, але саме про них найчастіше забувають пам’ятати. Шептицький дотримувався такого принципу, що той, хто пам’ятає, зобов’язаний не втомлюватися нагадувати про те, що він знає, тим, хто забуває.

*Він був переконаний, що кожен дуже добре відчуває, коли він чинить зле, а коли – добре. І знав, що усі хотіли б чинити добре. Але парадокс полягає в тому, що мріючи про те, щоби було добре, люди дуже часто не наважуються на таке лише тому, що не вірять, що їм таке вдасться. Люди, навіть втративши все, далі бояться втрачати.

*У діях кожної людини існує кілька мотивацій, але навіть тоді, коли кожна з них є щирою, та, яка називається першою, ніколи не є найголовнішою. А про найголовнішу тобі ніхто ніколи не скаже.

Про Україну

*Перед тим, як виникає дія, з’являється думка. Це аксіома. Тому життя кожного суспільства визначається все ж таки думками, які можливі у цей час у цьому суспільстві.

*В історії взагалі буває тільки те, що має бути. Важливо це усвідомити і назвати для самого себе. І не мати ілюзій, куди ти потрапив.

*Коли минає стільки всього, незле подумати, що якась несподіванка зведе нас разом. Скажімо, окопи…

Про Ганді

*Спочатку вони з тебе сміються, потім борються з тобою, а тоді ти перемагаєш. Таке казав Махатма Ганді. І ще він казав, що людина є господарем своєї долі у тому сенсі, що має свободу розпоряджатися своєю свободою, але до чого це приведе, людині невідомо. Зрештою, той таки Ганді казав і про те, що свобода перестає бути свободою без свободи на помилку.

*Реальне щастя, – казав Ганді, – коли твої дії збігаються з твоїми словами.

Сказати “ні” з глибоким переконанням набагато краще, ніж сказати “так” для того, щоби комусь сподобатися або щоби уникнути проблем.

>>> Більше книжкових оглядів


А ви читали Тараса Прохаська? Які враження? Що зараз читаєте? 

Долучайтеся у  Спільноту Натхнення, де зможете знайти більше free роздруківок та майстер-класів для розвитку та здійснення мети!

Напиши, якщо тобі відгукнулося

Поділитись

Читайте також

.