Думки про “поїду далеко та втечу надовго”

***

О 2-й ночі в аеропорту за чашкою кави перед новим викликом виникає багато думок. Чуже життя ззовні завжди виглядає так солодко. А своє – здається якоюсь безформенною та невизначеною дупою.

Часто помічаю істерію відносно теми мандрів світом та їх обов’язковості в самоствердженні людини.  І думки лиш про те, що мені щиро жаль людей, що зависли у подорожах, які

мандруючи світом втрачають домівку, а поміж купи мандрівників – лишаються самотніми.

“Примітка: зустрічала багато людей, що не бачать сенсу повертатися додому чи лишатися десь на одному місці. Вони вбачають у подорожах не спосіб чи шлях, а ціль.”

Як на мене, то подорожі – це ідеальний інструмент лишитися наодинці з собою, коли суспільні рамки не
тиснуть , коли від тебе нічого не вимагається і ти належиш собі – тоді відлущується луска несправжнього і награного, а лишається лише усвідомлення відповідальності за своє життя.

Коли маєш абсолютну свободу вибору – усвідомлюєш свою непричетність до інших життів. Гарно прозвучало у фільмі «Дика»: «Ти кажеш, що ти щаслива! Тоді скажи чи залежить чиєсь життя і щастя від тебе».

Сидячи на теплому піску райського пляжу біля ідеального океану чи на казковій вершині неприборканого вулкану – усвідомлюєш плинність моментів та часу, і в той же час – сталість свого єства.

Подорожі ефективні лише в якості засобу тимчасової втечі від свого середовища, щоб побачити чистого себе, без відтінків та присмаків.

І яку б роль ти не грав у новому суспільстві, де тебе ніхто не знає – ти все одно повертаєшся до себе, до себе справжнього.

І у цьому вся цінність. А відносно крутості та істерії навколо мандрів зараз, то мені  здається що культ подорожувань  перейшов із площини філософської та медитативної у площину реклами та моди, що спотворило його суть, як і всього, що потрапляє у цю сферу.


Чому ж я пишу все це після того, як провела в подорожах світом більше року свого життя, сидячі в аеропорту  перед ще однією мандрівкою? Логічне питання. Пишу це, бо бачу і не можу не писати, а також тому, що дійшла висновку, що не моє призначення кайфувати все життя, споглядаючи на нові картинки навкруги, а моя роль – створювати ці картинки на моїй землі, де я не є емігрантом чи іноземцем, де маю право вирішувати і впливати, створювати і розвивати.

***

Життя – не є прямою лінією. Це гори і ущелини, океани і пустелі,  ліси і степи. Ніколи смак перемоги не був би таким солодким, якби не усі перешкоди, що подолав на шляху.  Все ніколи не може бути тільки і чорним і тільки білим, все –  у палітрі кольорів.

Напиши, якщо тобі відгукнулося

3 thoughts on “Думки про “поїду далеко та втечу надовго”

  1. Дякую за статтю, Таню!
    Дуже резонує з моїми думками.
    Мені в подорожі цікаво перші кілька днів.
    А потім я ніби насичуюсь новими враженнями – і мені вже хочется зробити щось самій, зробити для світу, що показав мені такі прекрасні місця, щось хороше.

  2. Дякую за коментар, Даринко.
    Рада, що мої думки знайшли в тебе відгук:)

Leave a Reply

Related Posts

Begin typing your search term above and press enter to search. Press ESC to cancel.

Back To Top
Wordpress Social Share Plugin powered by Ultimatelysocial
Facebook
Facebook
Instagram
telegram