Не для чужих очей (Індонезійське село)

admin
Поділитись

Я дуже щаслива, що не жила весь цей час на о. Балі чи о. Ломбок. Хоча і дуже хотілось спочатку.  Проте,  величезна кількість іноземців, вся ця торгова індустрія під них же, таксі чи оджеки (це таксі-мотоцикли), спеціалізовані ресторани європейської кухні – все це не те, точніше це не Індонезія. Це таке собі майже Крим, тільки більш інтернаціонально і розвинено.

DSC_0338

Справжня Індонезія зсередини – це вузенькі дороги заполонені мотоциклами, це відсутність громадського транспорту (автобусів чи чогось подібного),  це коли ти білий іноземець (BULE) і відчуваєш це щохвилинно (все завмирає, коли ти проходиш і всі тобі посміхаються, або просто дивляться, наче на мавпеня), це ніякої англійської, це дешева їжа в таких собі “варунгах” (маленьких кімнатках з не найкращими умовами). І якщо їжа, то це рис, рис, рис, трошки може овочів, сої, смажених бананів і звісно чай з льодом.

DSC_0404   DSC_0518

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І якщо тобі кажуть, що  негостре – не ведись. Гостре і дуже, до сліз і до вогню на язиці.

І якщо кажуть, що трошки солодкий  чай – май на увазі, що там не менше 4 ложок цукру.

Ну приблизно так.  Фото до цього посту я зробила в селищі , до якого ми добирались 4 години машиною від ближчого містечка по неасфальтованій дорозі ( водій сказав, що нам дуже пощастило, що не сезон дощів, тому ми можемо добратись сюди без перешкод). Це  мій перший досвід такої яскравої, екстримальної і живої Індонезії. Тут ми можемо повчитись як треба зустрічати гостей і як треба поводитись просто з людьми, які вперше прийшли до вас в домівку.

DSC_0333

DSC_0533

 

Напиши, якщо тобі відгукнулося

Поділитись

Читайте також

.